Іграшки, які ми даруємо дітям, і риси характеру, які ми їм свідомо та несвідомо приписуємо, суттєво впливають на їхнє майбутнє життя, пише BBC Україна.

Моя донька обожнює все дівчаче та рожеве. Вона обирала рожеві суконьки у квіточку, коли їй ще не було й двох років. У три роки вона побачила дітей, які грали у футбол, а я припустила, що вона теж зможе грати, коли трохи підросте.

“Футбол не для дівчат”, – твердо відповіла вона. Ми обережно зазначили, що дівчата теж грають у футбол, хоч їх і менше. Її це не переконало.

Але вона також надзвичайно активна, любить лазити і стрибати, тобто має всі ті риси, які зазвичай приписують хлопчикам.

Її уявлення про те, що слід і не слід робити дівчатам і хлопцям, були дещо несподіваними у такому ранньому віці. Але з огляду на те, яким гендерно диференційованим є дитячий світ від самого народження, легко зрозуміти, як це відбувається.

Цей чіткий поділ спочатку здається доволі невинним, але з часом він дуже впливає на те, як діти сприймають себе, що вони обирають і як поводяться у суспільстві.

Гендерні стереотипи продовжують непомітно формувати суспільство, несвідомо пропагуючи токсичну маскулінність, що однаково шкодить як жінкам, так і чоловікам.

Але чому наша одержимість гендером має такий тривалий вплив на світ? Ще кілька століть тому вважалося абсолютним фактом, що жінки поступаються чоловікам інтелектом. Наука намагалася підтвердити це припущення, але останні численні дослідження категорично його розвінчали. І все ж наш світ залишається суворо поділеним на гендери.

Втім, якщо замислитися про те, як відбувається соціалізація малюків, це зовсім не дивно. Батьки й вихователі наче й не збираються по-різному ставитися до хлопчиків і дівчат, але насправді це роблять.

Починається все ще до народження дитини.

Вагітні, які знають стать свого майбутнього малюка, по-різному описують його рухи. Якщо це буде хлопчик, вони частіше називають поштовхи “енергійними” та “сильними”. Проте коли стать невідома, різниці у відчуттях немає.

З моменту, коли УЗД дозволило ідентифікувати біологічну стать, одним із перших запитань майбутніх батьків стало це – хлопчик чи дівчинка?

Раніше стать дитини намагалися визначити за розміром і формою живота вагітної, хоча жодного наукового доказу ефективності цього методу не існує.

Коли стать дитини нам відома, ми підсвідомо починаємо по-різному говорити про хлопчиків і дівчат, навіть описуючи абсолютно однакову поведінку. Додайте сюди гендерно означені іграшки та одяг, а також риси характеру та захоплення приписані їм ще до появи на світ.

Ігри, в які грають діти, є надзвичайно важливою частиною їхнього розвитку. Саме через них формуються навички та інтереси. Кубики заохочують просторове мислення, ляльки – емоції та догляд.

“Якщо половині людства видати лише один тип іграшок, вона матиме лише один тип навичок й інтересів”, – каже Крістія Браун, професор психології з Університету Кентуккі.

Крім того, діти постійно вчаться у тих, хто їх оточує, з’ясовуючи, до якої категорії вони належать. Як тільки вони усвідомлюють свою стать, вони природно тяжітимуть до моделей поведінки, закріплених за нею.

Тож не дивно, що діти у дуже ранньому віці здатні визначити свою стать, до того ж батьки та друзі дарують їм відповідні іграшки.

Щойно діти її усвідомлюють, вони одразу стають чутливими до гендерних ярликів, пояснює Корделія Файн, психолог з Університету Мельбурна.

І це впливає на їхню поведінку.

Наприклад, навіть те, як іграшку презентують, може змінити інтерес дитини до неї. Дівчатка можуть більше цікавитися хлопчачими іграшками, якщо вони рожевого кольору.

Хлопчикам теж подобається грати з ляльками та ляльковими візками, але їм їх зазвичай не купують. “Ми дуже рано вчимо їх, що піклуватися і виховувати – це “навички дівчат”, – каже професорка Браун.

Але якщо з самого дитинства не дозволяти хлопчикам грати з іграшками, які ми називаємо “дівчачими”, вони не розвивають набір навичок, які можуть їм знадобитися у подальшому житті.

Їм не дають грати ляльками, і водночас вони бачать, що більшу частину догляду за дітьми виконує мама, чия роль, на їхню думку, полягає у турботі про інших.

Так ми наближаємось до “біологічного есенціалізму”, тобто вважаємо, що в основі певної поведінки лежать вроджені риси, хоча насправді вони набуті.

Гендерні стереотипи підкріплюють не лише іграшки, а й те, як батьки говорять про особистість своїх дітей.

Мами і тати хлопчиків частіше підкреслюють енергійність свої синів і любов до активних ігор, тоді як батьки дівчат частіше роблять акцент на ніжність і слухняність.

Дослідження свідчать, що наші очікування, як правило, визначають те, як ми сприймаємо себе та інших. Під час експерименту батьки приписували гендерно нейтральним обличчям чоловічу стать, якщо обличчя виражало злість, і жіночу – якщо посміхалося.

Мами частіше переоцінюють фізичні здібності синів у порівнянні з дочками, попри те, що різниці до певного віку не існує. Таким чином, власні упередження людей впливають на їхніх дітей і посилюють стереотипи.

Мова також відіграє важливу роль. Є свідчення, що дівчата у середньому починають говорити трохи раніше за хлопців. Але дослідження також показують, що мами зазвичай більше говорять зі своїми дівчатками, ніж із хлопчиками.

Вони також більше говорять з дочками про емоції. Іншими словами, ми несвідомо соціалізуємо дітей, запевняючи себе та інших, що дівчата – більш балакучі та емоційні, а хлопчики – більш агресивні та сильні.

І ми не помічаємо поведінку, яка не відповідає очікуваним стереотипам. “Тобто ви не помічаєте, коли хлопчики сидять і спокійно читають, або дівчата гучно бігають по будинку”, – каже Браун.

“Наш мозок, схоже, пропускає те, що ми називаємо суперечливою стереотипною інформацією”.

Намагаючись бути гендерно нейтральними, батьки можуть купувати своїм дочкам хлопчачий одяг та іграшки, але рідко буває навпаки. Це теж дає цікаве уявлення про те, як ми сприймаємо стать.

Чоловіки – це домінантна та могутня стать, а тому батьки свідомо чи несвідомо не заохочують інтерес хлопців до дівочих речей.

Як пояснює Файн, “ми спостерігаємо прояви гендерної ієрархії – хлопчики з раннього дитинства починають реагувати на “клеймо” жіночності”.

Це показує, чому батьки можуть купувати хлопчачий одяг для своїх доньок, але навряд чи вдягнуть хлопчиків у дівчачі речі. Або чому дівчисько-шибеник, яка лазить по деревах та не грає ляльками, викликає захоплення, а хлопчик, якому подобаються дівчачий одяг та іграшки, – ні.

Пояснення просте – прояв жіночих рис знижує статус чоловіків. Дослідження показують, що такі чоловіки навіть менше заробляють.

Ми також знаємо, що немовлята надзвичайно чутливі до соціальних сигналів навколо них. Дорослі й однолітки заохочують певну поведінку та очікують її від дітей, формуючи гендерні стереотипи, які можуть мати тривожні наслідки.

Наприклад, коли дівчата вступають до початкової школи, гендерної розбіжності в математичних здібностях не існує. Але згодом вона починає з’являтися, коли підключаються їхні суспільні стереотипи та власні очікування.

Це проблематично, бо такі стереотипи “суперечать сучасному принципу гендерної рівності, згідно з яким ваша стать не повинна визначати ваші інтереси чи майбутнє”, зазначає Файн.

Як пояснює невролог і авторка Джина Ріппон з Астонського університету, гендерний світ, в якому ми живемо, сам по собі створює гендерний мозок. Якщо ми зосереджуємось на відмінностях, каже Ріппон, ми починаємо вірити в міфи, що хлопчикам краще дається наука, а дівчатам – догляд за іншими.

Це продовжується й у дорослих. Дослідження показують, що жінки зазвичай недооцінюють свої здібності в точних науках, а чоловіки їх переоцінюють.

Жінки також гірше справляються з тестовими завданнями, якщо їм сказати, що ці завдання зазвичай погано даються жінкам. І це впливає на вибір школи, університету та професії.

Ще більше турбує те, як значення, яке ми надаємо деяким чоловічим рисам, пов’язане із сексуальним насильством проти жінок.

Наприклад, чоловіки, які здійснюють сексуальне насильство, як правило, мають високий рівень “агресивної маскулінності”, каже психолог Меган Маас із Мічиганського університету. Так називають переконання, що чоловіки від природи більш жорстокі і потребують сексуального задоволення, а жінки від природи – покірніші.

Дослідження також показують, що дівчата, які надто захоплюються принцесами, більше стурбовані своїм зовнішнім виглядом і частіше “вдаються до самооб’єктивації – тобто вважають себе об’єктом сексуальної уваги”, пояснює Маас.

Дівчата, які набирали більше балів за показником “сексуалізовані гендерні стереотипи”, також применшували риси, пов’язані з інтелектом.

Дослідження показали, що вже у досить ранньому віці і дівчата, і хлопці вважають привабливість “несумісною з інтелектом та професійністю”.

Однією з причин того, що гендерні стереотипи продовжують існувати, є постійні розмови про відмінності чоловічого й жіночого мозку.

Втім, більшість досліджень мозку на МРТ не виявили жодної різниці між чоловіками і жінками.

І навіть коли незначні відмінності існують, важко з’ясувати, чи не є вони наслідком культури або очікувань суспільства. Мозок дорослих неможливо чітко класифікувати на чоловічий і жіночий.

Невролог Дафна Джоель та її колеги проаналізували 1400 МРТ-зображень мозку і виявили, що “розподіл сірої речовини, білої речовини та зв’язків за всіма параметрами великою мірою збігається у жіночому і чоловічому мозку”.

Тобто загалом ми більше схожі одне на одного, ніж відрізняємося. Одне дослідження також показало, що жінки поводилися так само агресивно, як і чоловіки, у відеоіграх, коли їм казали, що їхня стать не буде відома, і помітно менш агресивно, коли стать вказували.

Можливо тому, що від жінок зазвичай очікують менш агресивної та більш емпатичної поведінки.

Втім, коли дослідники вивчають фізіологічні реакції у ситуаціях, що викликають почуття, жінки та чоловіки насправді реагують однаково.

Коли наші діти починають вказувати на гендерні розбіжності, ми можемо поступово розвінчувати їх, пропонуючи їм протилежні приклади, наприклад, що дівчата також із задоволенням грають у футбол, а хлопці можуть мати довге волосся.

Ми можемо дарувати їм як хлопчачі, так і дівчачі іграшки незалежно від їхньої статі. Ми маємо дати їм якомога більше досвіду, який “суперечить лавині гендерних стереотипів”, радить Маас.

Якщо ми не усвідомимо, що чоловіки й жінки більш схожі від народження, ніж відрізняються, й не будемо ставитись до своїх дітей відповідно, наш світ так і залишатиметься гендерно упередженим.

Змінити це геть непросто, але варто двічі подумати, перш ніж казати маленькому хлопчику, який він сміливий, а маленькій дівчинці – яка вона добра й охайна.