Школа – без дітей, квартири без газу та води: як живе на Кіровоградщині селище-примара

Жителі селища Цукроварів Новоукраїнського району Кіровоградської області 20 років живуть у квартирах без газу та води, на місці дитсадка — руїни, школа — без дітей.

Про це розповіла директорка місцевого краєзнавчого музею Ольга Голоцван, повідомляють Новини Кіровоградщини з посиланням на Суспільне.

На карті цього селища немає. З трьох тисяч жителів лишилась сотня. Двадцять років тому в селищі працював потужний цукровий завод. Приїжджали робітники з різних міст, їм давали квартири. Збудували школу, дитячий садок, будинок культури. Нині це все не працює.

Частину села Липняжка місцеві жителі називають селищем Цукроварів. Тут одна вулиця. У п'ятиповерхівці, розрахованій на 60 квартир, живе одна родина – подружжя Свистунів. Інші мешканці виїхали. Квартири – розтрощені, на підлозі – сміття, шпалер або немає, або обірвані, вікна і двері у квартирах, під’їзді вибиті. Переїжджати до дітей у Київ, каже Олександр Свистун, поки не планують. Жити тут страшно, але звикли. Рік тому завели собаку, щоб захищала від мародерів:

“Коли ти бачив, як тут все процвітало, людей скільки жило, скільки дітей бігало і тоді все вмерло. Це моторошно. Держава на це просто не звертає ніякої уваги. Коли йшло мародерство по квартирах, викликали тоді міліцію, вони приїхали і кажуть: “Чому Ви нас викликали? Це ваша квартира?” – ні. Вони розвернулись і поїхали, тому що треба щоб господар викликав”.

Школу закрили в 2015 році. Дітей перевели в іншу, за кілометр від цукрового заводу. Нині тут виборча дільниця.

У 2018 році в селищі знімали одну зі сцен фільму про Іловайськ. Центральну вулицю для зйомок перетворили на «зелений коридор» в Іловайську, яким у серпні 2014 року мала безпечно пройти колона українських військових.

Люди почали виїжджати з селища на початку 2000-х років. Наприкінці дев’яностих тут жили три тисячі людей, нині немає і сотні, каже Ольга Голоцван:

“Люди які поїхали на заробітки в інше місто, залишили квартири повні, з майном своїм, меблями, килимами, посудом – все-все залишили, то їм уже повертатись не було куди, бо повибивали двері, повиносили все майно. Велике мародерство було в той час, вирізали батареї, все, що могли”.

За кілометр від будинків – територія, де раніше був цукровий завод. Його почали будувати поляки у 1978 році. Підприємство було одним з трьох найпотужніших на території колишнього Радянського союзу. Каже: наприкінці 90-х років минулого століття завод вперше припинив роботу:

“Проблема цукрового заводу була така, що відпустили ціни на солярку, мазут, бензин – на все відпустили ціни і вони були великі, а ціни на цукор заморожені”.

У 2001 році знайшовся інвестор, який відновив роботу заводу:

“Тодішнє керівництво нас обмануло. Ми повірили, що завод переобладнають на інше якесь підприємство. Потім вивезли, в першу чергу, польське обладнання, почалася руйнація страшенна”.

Весною 2021 року землі цукрового заводу перейшли у власність Добровеличківської громади, говорить її голова Володимир Осієвський. Відтоді, каже, шукають інвесторів для розвитку громади:

“Можливо для будівництва якоїсь птахоферми, або свинокомплексу. Наразі я познімав відео, зробив повністю характеристику, зібрали довідку і надали у декілька іноземних фірм, а ще ми звернулися до данських свиноводів”.

Відповіді від інвесторів, поки, немає. Коли такий з’явиться, зроблять інвентаризацію земель, щоб визначити її цільове призначення.