Яна Назаренко: Зустріч із Володимиром Лебедєвим змінила моє життя

Володимир Лебедєв і його «Дім милосердя» більше трьох років поспіль дає другий шанс на життя тим, хто в силу різних обставин став нікому непотрібним. Разом із волонтерами він опікується безхатьками, допомагає зневіреним і покинутим напризволяще. Пів року тому до команди небайдужих долучилася Яна Назаренко. Та зустріч із Володимиром, каже, змінила її життя.

Яна Назаренко: Моя сім’я повернулася до Кропивницького торік наприкінці серпня. До того моменту я багато чула про хлопця, який рятує людей, але особисто ми не були знайомі. Тож по приїзду, попросила про зустріч. Буквально з перших хвилин розмови Володя мене вразив. Це настільки світла, добра людина… Захоплююся ним! Я запитала, чим можу допомогти. Володя відповів, що додаткові руки завжди потрібні. Так розпочалася наша спільна історія, яка переросла у дружбу.

Володимир Лебедєв: Три роки тому завдяки підтримці небайдужих, ми побудували хостел для безхатьків. І знаєте, це були немалі зусилля шукати спонсорів. «Дім милосердя» – недержавний заклад, він функціонує завдяки підтримці меценатів... Ми вдячні кожному, хто приходить до нас із бажанням допомогти. Зараз у нас команда із 12 волонтерів. Разом із Яною та іншими небайдужими, ми готуємо і роздаємо обіди безхатькам, влаштовуємо свята для дітей-сиріт, опікуємося самотніми літніми людьми. Також надаємо медичну допомогу, стрижемо, у нас є де помитися, переодягтися, допомагаємо відновити документи, знайти роботу. Іноді доводиться займатися похованням померлих.

Яна Назаренко: Ви розумієте, бездомних людей у місті дуже багато. У кожного – власна історія життя, втрати рідних, існування на вулиці... Те, що ми робимо, це повертаємо людям віру в себе, даємо другий шанс.

Зізнаюся, спочатку мені дуже важко було емоційно, бо пропускала кожну людську трагедію крізь себе. Але зрештою взяла себе в руки, зрозуміла, що мої сльози точно не потрібні – людину, яка втратила надію, треба вислухати і, навпаки, мотивувати на краще.

Володимир Лебедєв: Ситуації за своєю складністю бувають дуже різні. Ось, наприклад, нещодавно до нас звернулась 36-річна Аня. Вона сирота, мала проблеми з наркотиками. Так от, Аня звернулася через біду з ногою. Рана мало не призвела до ампутації. Але нам вдалося влаштувати жінку на лікування. Медики врятували ногу, провели операцію з пересадки шкіри. Та найголовніше, Аня хоче змінити своє життя. Це те, заради чого ми працюємо.

Яна Назаренко: За ці пів року я багато чого зрозуміла і навчилася у Володі, у тих, ким опікуємося. Життя – дуже непередбачуване, тому треба цінувати те, що маєш. Що найбільший скарб – це сім’я.

До речі, безмежно дякую своїм рідним за підтримку. Мама іноді телефонує і просить дати і їй можливість зробити свій внесок у доброчинну справу. А чоловік завжди дає корисні поради і разом зі мною шукає можливості допомогти у вирішенні тієї чи іншої проблеми. Це дуже ціную.

Зараз частіше допомагаю сім’ям із дітьми, які до нас звертаються. Я сама мама і моє материнське, вочевидь, бере гору.

Володимир Лебедєв: Про що мріємо? Про розширення «Дому милосердя». Це нам вкрай необхідно. Людей, які опиняються на вулиці, більше, ніж ми можемо зараз розмістити, – на даний час максимально здатні прийняти на ночівлю одночасно 12 людей. Плюс, у нас завжди є потреба у додаткових коштах.

Яна Назаренко: Ось, наприклад, зараз ми збираємо пожертви і подарунки для жінок із будинку пристарілих та психоневрологічного інтернату до 8 березня. Хочемо влаштувати їм гарне свято. Тому, закликаю всіх небайдужих, долучатися до нашої команди. «Дім милосердя» – це місце, де завжди допоможуть, це люди, які підтримають 24/7.